Як прості речі здатні змінити ваше життя?

• Спробуйте не пити каву і чай протягом двох тижнів. Ви побачите, що все навкруги приносить задоволення, що Ви спокійно засинаєте і глибоко спите, що у Вас розгладилися "напружені" або "похмурі" зморшки обличчя і вся легка (або важка) нервозність кудись зникла (або зменшилася мінімум удвічі).

• Спробуйте не їсти на ніч і засинати з голодним шлунком.
Протягом 1-2 тижнів Ви почнете бачити легкі та світлі сни, щоранку прокидатися в хорошому настрої і вже з натхненням на що-небудь,  вставатимете вранці свіжими, без млявого бажання валятися в ліжку пів дня.

• Спробуйте не додавати в їжу дві приправи: сіль і перець. Ви побачите, що наїстися можна в 2-3 рази меншою кількістю їжі. Протягом 1-2 тижнів тіло перестане набрякати, і через місяць Ви помітно схуднете (стосується лише тих, хто мають зайву вагу).

• Спробуйте не пити лимонад і будь-які газовані напої, куплені в магазині. Ви побачите, наскільки смачною є проста вода і що для втамування спраги потрібно набагато менше. 

• Спробуйте тиждень ходити і сидіти з прямою спиною.  
Ви побачиш, що покращиться пам'ять і Ви почнете швидше  міркувати.

• Спробуйте за годину-дві до сну вимкнути телевізор і комп'ютер.
Ви почнете відкривати у собі бажання та творчі імпульси.

• Спробуйте 2 тижні говорити по телефону і спілкуватися в інтернеті тільки по суті.
З'явиться більше часу, так, неначе у добі 36 годин.

 

• Спробуйте кожен раз при бажанні закурити - взяти яблуко / мандарин / апельсин / банан або випити склянку води.
Через 2 тижні Ви почуватиметесь вдвічі міцнішими, витривалішими і сильнішими.

• Спробуйте зробити щось невідоме Вам не роздумуючи. Ви побачите, що можете набагато більше!

• Спробуйте  посміхнутися перехожому, нехай лишень на пару секунд (забувши "що він може подумати про Вас").
Протягом місяця Ви відчуватимете кожну людину знайомою та безпечною.

• Спробуйте полежати у траві серед дерев, якомога далі від машин, не соромлячись людей. Ви відчуєте в собі довгоочікувану тишу.

Сам на сам з собою ч.ІІІ.

На пляжі мене також зустрічали маленькі істоти, які пересувалися дуже швидко – спочатку, навіть складалося таке враження, що вони, не залишаючи жодного сліду на піску просто пролітали над ним! Але, придивившись уважніше, я побачила маленькі цяточки на піску, які виявилися слідами цих маленьких істот…тіло цих «тваринок» було майже прозорим : на перший погляд – м’ячик з 8-ма лапками і великими очима, які займали приблизно 16-ту частину всього тіла, - порівнявши розміри пісочних крабів (близько 1,5 см в діаметрі), то очі на цьому фоні були просто величезними!

Я не могла надивуватися природою півострова, яка просто зачаровує…здається, ніби все продумано настільки досконало, наскільки це тільки можливо. 

На   південному заході півострова - височіли скелі, які протягувалися на схід : з однієї сторони - такі лякаючі, а з іншої – такі древні, могутні та загадкові…а ось, південний схід - був повною протилежністю  південному заходу : навкруги був пісок – такий світлий та чистий, неначе природа сама опікувалась його непорочністю…я раділа, в глибині душі, що змогла знайти таке місце, де, як мені здавалося , ще не ступала нога людини. Роздумуючи над тим, що цей острівець є вагомою частиною мого існування – і це я говорю без перебільшення, оскільки, більшість важливих рішень пов’язаних з моєю роботою та особистим життям, були прийняті саме тут – в тишині та гармонії з природою. Роздумуючи над цим, я почула дзвінкий стук скла об скелю. Спершу я не могла зрозуміти, що ж трапилось і як скло могло потрапити на «мій» півострів? Я підійшла ближче до скелі і вдивляючись у воду, що сьогодні повністю викликало у мене, лише,  задоволення, оскільки, вода була кришталево - чистою, я побачила винну пляшку не звичайної форми. Вона була  - трикутною з виїмками для пальців посередині. Але, найбільше мене здивував колір. Він був неприродно синього кольору…майже чорного. Здавалось, що людина, яка виготовила цю пляшку – переплутала густину, точніше було б сказати, просто не дотрималася її…

Досліджуючи цю пляшку в руках, я виявила на ній комбінацію з восьми цифр «18//18//1881». Я не мала а ні найменшого  уявлення, що вони означають.  Не потрібно довго думати, щоб визначити те, що «ця комбінація» - не була датою виготовлення, оскільки, тоді, були б цифри лише до 12-ти, бо18-ти місяців просто не буває! Я почала перебирати всі варіанти в голові, які могли б мені допомогти у визначенні цього. Це  міг бути : номер партії, рік  виготовлення вина чи навіть порядковий номер особи, якій це вино призначалося. Судячи з моїх сьогоднішніх суджень – це було безглуздя.

Сам на сам з собою ч. ІІ

Я сіла на теплий пісок. Голова була заповнена різного  роду думками.  Намагалась розслабитися. Найбільше у цьому мені допомагали шум води та улюблена музика в mp3,  з яким я ніколи не розлучалась…у кожному слові, у кожному складі, навіть у кожній ноті я прагнула вловити зміст…зміст, який виражає більше, ніж просто слова – текст покладений на музику…та всі мої спроби були марними…нічого більшого я так і не зрозуміла…просидівши на пляжі досить довго, я вже збиралася його покинути.

Востаннє за сьогоднішній день я підійшла до океану, вдихнула чисте повітря, яке доносилося десь далеко з Атлантики, подивилась у воду - дно океану сьогодні було кристально – прозорим, як ніколи. 

Так.  Як «ніколи», оскільки 5 років – не є маленьким терміном для порівняння, щоб зрозуміти всю суть цього слова. Тим більше, якщо взяти до уваги і те, що «спокійним» сьогоднішній океан аж ніяк не назвеш – хвилі були високими і неспокійними, вони билися об скелі, так, наче їх щось турбувало, ніби, вони намагалися щось сказати – попередити про щось.  Складалось таке враження, що скоро почнеться шторм, хоча ні одна хмаринка на небі не провіщала цього, оскільки й вона була відсутня на ясно – голубій скатертині неба…

Дно океану «моєї» частинки острова не було надто мілким, але й не було  достатньо глибоким. Ступаючи у воду  - нога моментально потрапляла на глибину близько 30 сантиметрів…ось чому прозорість води берега,  який назвати мілким просто неможливо – так мене здивувала.  На дні  - можна було побачити ракушки різних  видів та форм. Вони були подібними на гребінці та колючки. Мене зацікавив ще один факт : з ракушок виглядали вусики і ніжки! Звичайно, я здогадувалась, що живі істоти ховаються під важкими панцирами, але побачивши це на власні очі, я не могла не дивуватися своїй неосвітченості у цій галузі. Одне мене тішило – я постійно дізнавалася щось  нове і це запобігало моїй деградації.

Сам на сам з собою ч. І

Кожного разу, коли я відчувала самотність, невпевненість у собі, тугу за чимось нездійсненним – тим, що так рвало мене на шматки з середини – я намагалась відволіктися…єдиним місцем, яке допомагало мені у цьому – був пляж. Я знала одне містечко, де я була впевнена – там мені ніхто не заважатиме у моєму бажанні  залишитися на самоті, якої я так прагнули, утікаючи від всього світу…

Цим місцем була південно-західна частина півострова, яку я жартівливо називала «диким пляжем», оскільки за той період (а це було 5 років), тут я не зустріла жодної людини…складалося таке враження, наче люди просто не помічали цієї частинки півострова, що не могло не тішити. Саме тут я почувалася  «як вдома». І саме тепер я зрозуміла істину суть цих слів.

Безкрає небо так і манило своєю бездонністю…ні  хмаринки …чистий простір, який притягує своєю голубизною і загадкою…на долю секунди примушує забути про все на світі, безкінечність так і манить в даль, - важко було уявити, що десь, таки є  кінець неба… Та  океан – такий та спокійний, у ясну погоду. Але сьогодні, він ніби змінився…ніби сам собі не вірив : посилав до берега хвилю за хвилею, намагаючись розказати щось таке, що могло б прояснити погляд смертної людини на такі очевидні для природи речі, яких не здатен осягнути людський розум…навіть, теплий пісок наче шепотів мені щось…розказуючи ті свої історії, які траплялися на березі океану століття за століттям…ніхто з людей не знав їх достеменно – для них це було загадкою…загадкою, яку ніхто не міг розгадати – в тому числі і я…

Я запитувала себе : чому все саме так, а не інакше?...чому людський розум не здатний навіть на крок наблизитися до того, що вважалося НЕНОРМАЛЬНИМ?...чому ніхто не міг подумати, що все – таки правда - є кращою…навіть, якщо вона не настільки солодка, як брехня?…