Я сіла
на теплий пісок. Голова була заповнена різного
роду думками. Намагалась розслабитися. Найбільше у цьому мені
допомагали шум води та улюблена музика в mp3, з яким я ніколи не розлучалась…у кожному
слові, у кожному складі, навіть у кожній ноті я прагнула вловити зміст…зміст,
який виражає більше, ніж просто слова – текст покладений на музику…та всі мої
спроби були марними…нічого більшого я так і не зрозуміла…просидівши на пляжі
досить довго, я вже збиралася його покинути.
Востаннє
за сьогоднішній день я підійшла до океану, вдихнула чисте повітря, яке
доносилося десь далеко з Атлантики, подивилась у воду - дно океану сьогодні
було кристально – прозорим, як ніколи.
Так.
Як «ніколи», оскільки 5 років – не є маленьким терміном для порівняння,
щоб зрозуміти всю суть цього слова. Тим більше, якщо взяти до уваги і те, що
«спокійним» сьогоднішній океан аж ніяк не назвеш – хвилі були високими і
неспокійними, вони билися об скелі, так, наче їх щось турбувало, ніби, вони
намагалися щось сказати – попередити про щось.
Складалось таке враження, що скоро почнеться шторм, хоча ні одна
хмаринка на небі не провіщала цього, оскільки й вона була відсутня на ясно –
голубій скатертині неба…
Дно
океану «моєї» частинки острова не було надто мілким, але й не було достатньо глибоким. Ступаючи у воду - нога моментально потрапляла на глибину
близько 30 сантиметрів…ось чому прозорість води берега, який назвати мілким просто неможливо – так
мене здивувала. На дні - можна було побачити ракушки різних видів та форм. Вони були подібними на
гребінці та колючки. Мене зацікавив ще один факт : з ракушок виглядали вусики і
ніжки! Звичайно, я здогадувалась, що живі істоти ховаються під важкими
панцирами, але побачивши це на власні очі, я не могла не дивуватися своїй
неосвітченості у цій галузі. Одне мене тішило – я постійно дізнавалася
щось нове і це запобігало моїй
деградації.
Немає коментарів:
Дописати коментар